Фредді Меркьюрі (Freddie Mercury) – без сумніву, найяскравіша постать у складі Queen. Його справжнє ім’я – Фарух Бульсара (Farookh Bulsara), народився він 5 вересня 1946 на острові Занзібар. Там він провів перші роки свого життя, потім, разом з батьками, вони переїхали до Індії, а потім вже в Лондон. Там Фредді навчався в художньому коледжі – вивчав графіку. Потім несподівано захопився рок-музикою і можна сказати відразу з’явився на сцені. Починав він у маловідомих групках, таких як “Sour Milk”, потім “Sea” і блюз-роковому колективі “Wreckage”. Назву цих груп сьогодні згадують тільки завдяки тому, що там починав свою рок-кар’єру великий Фредді Меркьюрі.

Про буйну фантазію Фредді свідчила багата сценографія теледисків і концертів, а також екстравагантний імідж – експресивна суміш кічу і вишуканого смаку. Наприкінці 70-х, після успіху в Америці, Фредді все таки змінив свій імідж – коротко підстригся і відпустив вуса. Доходило до того, що на концертах йому стали кидати на сцену леза та інші приладдя для гоління. З’явилися розмови, що для Фредді не є чужими гомосексуальні стосунки. Здавалося, що теледиском “I Want To Break Free” він навіть ніби підтверджує це. Однак Фредді, незважаючи ні на що, ці чутки спростовував. Але він продовжував з’являтися на сцені в дуже незвичних костюмах – то з оголеним торсом, то у жіночих сукнях, то у вбранні, характерному для гомосексуалістів – у тісних джинсах і в майці з глибокими вирізами.

Фредді був з тих людей, які викликають у публіки постійний інтерес. Справедливості ради треба зауважити, що крім інтересу і любові шанувальників, у деяких людей він викликав і ненависть. Особливою нелюбов’ю до нього відрізнялися шанувальники панк-року. Коли записували Queen “We Will Rock You” Фредді Меркьюрі зустрівся з басистом групи “Sex Pistols” Сідом Вішесом, який запитав: “Так це ти і є той платиновий придурок, якому здається, що він зробив балет для натовпу?” На що Фредді лаконічно відповів: “Так, шановний дикун. Ми прагнемо викластися”.

Про силу характеру Фредді говорить і той факт, що він працював до кінця, незважаючи на те, що його здоров’я погіршувалося з кожним днем. Залишається тільки дивуватися, наскільки ж сильною він був людиною, щоб вступити в боротьбу з самим собою перед обличчям наближення смерті. Втім, його завжди відрізняли життєлюбність та енергія. Його музичні смаки були також дуже різноманітні.

Як згадує Брайан Мей, під час однієї з перших зустрічей, Фредді Меркьюрі запросив його до себе додому, де у нього була невелика стереосистема. Фредді поставив Хендрікса і сказав “Цей хлопець, справді, вміє використовувати стерео ефекти!” і ми з ним бігали від одного динаміка до іншого, намагаючись зрозуміти, яким же чином Хендрікс всі ці звуки витягує. Коли замість цієї невеликої стереосистеми з’явилася велика, яка охоплювала всі 28 кімнат будинку, Фредді найчастіше слухав свою улюблену вокалістку – Арету Френклін.

Поза групою “Queen” найбільш помітними роботами Фредді є запис звукової версії для класичного німого фільму “Метрополіс” Фріца Ланга. Він виконав там пісню “Love Kills”. Перша ж самостійна платівка Фредді Меркьюрі вийшла у квітні 1985 року, в проміжку, поки Queen відпочивали після турне по Японії. У самій назві був свого роду виклик – “Mr. Bad Guy” (у перекладі – поганий хлопець). Посвята до альбому також було з гумором: “Коту Джері, а також Тому, Оскару і Тіффані, а також всім любителям кішок в усьому світі”. Справа в тому, що Фредді обожнював кішок, а особливо перських. Треба зазначити, що самостійний альбом Фредді був спокійнішим і більше попсовим, ніж пісні “Queen”, в основному до нього увійшли мелодійно-типові пісеньки про любов. Але навіть у цій «попсі» не можна не впізнати характерний стиль Фредді Меркьюрі.

Ще один альбом, відмінний від стилю Queen і взагалі по-своєму унікальний, Фредді записав у дуеті з Монсеррат Кабальє, оперною співачкою з Іспанії. Сама назва відображає походження – “Барселона” – по рідному місту Монсеррат. Альбом являє собою оригінальну суміш з року і оперної музики. Більша частина композицій створена Фредді Меркьюрі і Майком Мораном. Незважаючи на те, що Монсеррат Кабальє чудово виконала партію Маргарити з “Фауста”, Фредді, завдяки дійсно необмеженому діапазону свого голосу, анітрохи їй не поступається. У цьому альбомі відкрилися не тільки нові можливості самого Фредді Меркьюрі як співака, але і рок музики як такої. Чого варта тільки композиція з цього альбому “How Can I Go On”, в якому Джон Дікон на бас-гітарі вторить дуету двох великих виконавців. Ще серед самостійних робіт Фредді Меркьюрі варто відзначити власну версію хіта “The Platter” 1955 року – “The Great Pretender” та пісню, написану ним для мюзиклу “Time” Дейва Кларка.